Дата публікації: 15, Жовтень, 2019

 

 

Для південних регіонів зрошування на сьогодні залишається єдиним виробничим інструментом, який дає змогу ефективно працювати та отримувати стабільно високі врожаї.

ФГ «Нива» (Снігурівський район, Миколаївська область) на сьогодні має в обробітку 2,5 тис. га, серед яких під зрошуванням — лише 350 га. «Питання зрошування для нашого господарства — завжди актуальне. Самі розумієте, у яких природних умовах господарюємо. Проте активно “культивувати” цей напрям ми розпочали відносно недавно, десь п’ять років тому, через суттєве погіршення умов вологозабезпечення, хоча система зрошування була побудована ще за часів СРСР», — говорить Олександр Єрмолаєв, агроном фермерського господарства.

 

 

Перебуваючи в пошуку альтернативних технологій виробництва, які б за несприятливих погодних умов (часті та довготривалі посухи) давали змогу успішно працювати, керівний склад підприємства дійшов висновку, що, попри широке поширення альтернативних вологоощадних технологій, отримувати стабільно високі врожаї без зрошування неможливо. Та й слід бути відвертим: маючи наявну цілком працездатну систему поливу, практично готову до експлуатації, не використовувати її, м’яко кажучи, неправильно.

Хоча слід також обов’язково сказати, що наразі ФГ «Нива» є одним із небагатьох у регіоні, яке у сівозміні застосовує пари.

 

«Звісно, пари — це недешеве задоволення,

проте без них працювати й отримувати в нашому регіоні

хоч щось пристойне практично неможливо.

 

Зазвичай, по парах ми висіваємо такі культури, як озимий ріпак та пшениця, яровий ячмінь. Нині намагаємося частково скоротити частку пару шляхом упровадження у сівозміну гороху. Також, як я вже говорив, є плани щодо використання зрошувальних машин. Хоча, враховуючи ставлення влади району та області до фермерів регіону, особливо до тих, які мають зрошувані землі, прогнози щодо його перспектив на півдні країни досить невтішні. Якщо й далі так піде, то про який розвиток зрошування — та й загалом сільського господарства, принаймні у нашому регіоні, — можна говорити?! Безпідставне збільшенням тарифів на воду: за два роки ціна на неї зросла втричі, й на сьогодні вартість 1 м3 становить 1,6 грн, контролю за якістю води немає, як і технічного обслуговування та ремонтів каналів зрошування, що аж ніяк не сприяє розвитку сільського господарства в регіоні», — бідкається пан Олександр.

Установлення та запуск в експлуатацію однієї дощувальної машини на рік. Саме таке завдання стоїть перед керівним складом господарства. «Перше й, напевно, — найголовніше, що потрібно сказати, це те, що оновити парк дощувальних машин виявилось не так уже й просто. Адже на сьогодні в нашому регіоні представлено близько десяти як світових, так і вітчизняних компаній, які пропонують техніку для зрошування. Але бути надійним партнером у повному сенсі цього поняття — пропонувати якісну техніку, і якісне обслуговування (повна технічна й технологічна підтримка), та ще й за помірну ціну — можуть лише декілька компаній. Звернення до вітчизняних виробників, продукція яких мала б бути дешевшою, м’яко кажучи, не увінчалося успіхом. Швидше, така спроба нагадувала простий похід у магазин, щось на кшталт: “Дайте мені он тих цукерок. — Нате!”. Ні тобі пояснення, ні пропозицій спробувати іншу продукцію. Тобто контакт із покупцем мінімальний. Проте навіть за наявності мінімуму інформації ми провели економічний аналіз представлених на ринку машин і дійшли висновку, що доцільніше придбати закордонну машину, вартість якої практично однакова з вітчизняною технікою аналогічного призначення», — говорить агроном компанії.

 

Після остаточного зважування всіх «за» та «проти»

наш вибір упав на зрошувальну техніку Western

(батьківщина бренда — США, виробництво — Саудівська Аравія),

офіційним представником якої в Україні є компанія АМАКО.

 

«Головне, що мені імпонує у співпраці із компанією АМАКО, — це професійний і навіть творчий підхід менеджерів до роботи. Отримавши завдання від нас щодо затребуваної нами техніки, від них буквально “посипалося” стільки різнопланових запитань-уточнень, про які я навіть не думав. Після з’ясування всіх нюансів було враховано все до дрібниць: рельєф полів, типи ґрунтів, вирощувані культури, можливості подавання води, забезпечення енергоживленням, використання системи внесення добрив і ще низка запитань стосовно безпосереднього розміщення в полях та подальшої експлуатації зрошувальної машини.

Декілька разів вони самі виїжджали на наші поля для наочного огляду та оцінки. Після проведених робіт на кожне поле або його частину вони запропонували два-три варіанти можливого розміщення станцій залежно від розміщення каналів, оптимального тиску в зрошувальній системі тощо. До проблем широкого впровадження зрошування в нашому господарстві слід віднести й складність рельєфу окремих полів, які розташовані поблизу зрошувальних каналів.

 

ПЕРЕПАДИ ВИСОТИ В РІЗНИХ ТОЧКАХ ПОЛЯ МОЖУТЬ СТАНОВИТИ 20–30 М,

ТОМУ ЯКУ Б ТЕХНОЛОГІЮ ПОЛИВУ ТИ НЕ ВИКОРИСТОВУВАВ

(ОКРІМ КРАПЕЛЬНОГО ЗРОШУВАННЯ),

МИ МАТИМЕМО КОЛОСАЛЬНИЙ ЗМИВ ҐРУНТУ.

 

Тож доводиться думати: чи отримувати “великий куш” упродовж 10–15 років, а потім, як кажуть, — хоч потоп, чи працювати так, щоб залишити щось у спадок наступним поколінням», — говорить агроном.
Ми вже говорили, що сьогодні в господарстві під зрошуванням лише 350 га. Основними зрошуваними культурами є кукурудза та соняшник, які вирощують почергово. Ще два роки тому вирощували також сою, проте ринок, а точніше сказати, цінова політика робить її не дуже привабливою для вирощування на зрошенні. «Кукурудзу та соняшник на зрошуванні можна краще “розкачати” й отримати вищу врожайність. Адже ці культури менш вразливі до повітряної посухи. Ми можемо закласти розрахункову дозу добрив для отримання запланованої врожайності й, головне — керувати вологою, тобто основним лімітуючим фактором отримання врожаїв», — говорить агроном.

На переший погляд, може скластися хибна думка, що така сівозміна згубно впливає на родючість ґрунту. Проте це не так. «За вирощування соняшнику на богарі на одне й те саме поле він повертається через шість років, на зрошуванні — через рік. Проте зниження родючості на цих полях не відбувається. Адже ми повністю компенсуємо мінеральними добривами елементи, які культура витрачає на формування врожаю. Крім того, науково вже доведено, що негативний вплив соняшнику для вирощування після нього сільськогосподарських культур спостерігається не через винесення ним із ґрунту поживних речовин, а через значне споживання вологи. У нашому ж випадку ми компенсуємо обидва чинники. Крім того, сівозміна за типом соняшник — кукурудза сприяє також боротьбі з таким паразитом, як вовчок соняшниковий. Адже корені кукурудзи провокують насіння цього злісного ворога соняшнику до проростання, проте закріпитися до її коренів він не може й гине», — пояснює агроном господарства.

         Кукурудза — не менше ніж 12 т/га.

Без зрошування отримати врожай кукурудзи практично неможливо. І навіть якщо погодні умови будуть відносно сприятливі, то все, на що можна розраховувати, — це 3–4 т/га. Натомість на поливі у ФГ «Нива» цей показник становить не менше як 12 т/га. «Звісно, це не максимум для кукурудзи на зрошуванні. Адже її врожайність може становити й усі 20 т/га. Так, коли ми мали справу із крапельним зрошуванням кукурудзи, то її врожайність становила 15–16 т/га. Хоча “на краплі” й урожайність вища, проте й мороки з ним більше. Для розуміння потенційної врожайності та можливості керування нею цьогоріч ми провели аналізи ґрунтів на зрошуваних полях і, згідно з їхніми результатами, плануватимемо роботу наступного року. Попередньо можу сказати, що рухатися є куди», — говорить агроном.

 

 

Уже десять років поспіль у господарстві практикують безполицевий обробіток за допомогою глибокорозпушувачів. Винятком є лише підготовка ґрунту під соняшник на зрошуванні, коли потрібно загорнути велику кількість рослинних решток. Що характерно, основні добрива під час обробітку ґрунту не вносять. «Основну норму добрив, а це 150 кг/га амофосу або 200 кг/га сульфоамофосу, ми вносимо водночас із висіванням (закладаємо їх окремо від насіння). Висіваємо до першого травня сівалкою точного висіву із нормою 90 тис./га. Використовуємо гібриди бренда Pioneer», — ділиться особливостями технології Олександр.

Після висівання всі поля обробляють гербіцидами. Із «хімією» в господарстві не жартують і використовують продукцію провідних компаній, наприклад Примекстру Голд від Syngenta. Адже якщо вибрати невдалий препарат, то його застосування може зіпсувати всі річні напрацювання в прямому значенні слова — миттєво.
Для отримання дружних сходів та унеможливлення утворення ґрунтової кірки в посушливі роки ще до появи сходів виконують полив із нормою 50–100 м3/га. Після появи сходів — обов’язкова обробка рослин цинковмісними препаратами із унесенням страхового гербіциду.

Наступним етапом є міжрядний обробіток із одночасним унесенням мінеральних добрив. «У фазі десяти листків вносимо 300 кг/га карбаміду за допомогою культиватора типу КРН. Виконання цієї технологічної операції намагаємося максимально відтягнути в часі. Як правило, орієнтуємось на можливість роботи КРН без ризику завдати пошкоджень рослинам. Потім починаємо інтенсивний полив. Усього за сезон на гектар витрачаємо від 4,5 до 5,0 тис. кубометрів води. Орієнтовно — це 10–13 поливів», — говорить агроном.

Перед викиданням рослинами кукурудзи волоті в господарстві обов’язково проводять обробку посіву інсектицидом. Фунгіциди не використовують, оскільки не бачать у цьому потреби.

Та попри, здавалося б, нескладну технологію, без проблем — ніяк. Ми вже говорили, що господарство розташоване у зоні Інгулецької зрошувальної системи, вода якої характеризується великим умістом сульфатів, що призводить до швидкого закислення ґрунтів. Тому для їхнього розкислення на зрошуваних полях щороку вносять вапно. «У господарствах, де виконують полив дніпровською водою, процес розкислення потрібно проводити раз на шість років. А ми ж, через погану якість води з річки Інгул, змушені нести додаткові витрати, збільшуючи частоту вапнування. За такого підходу, наприклад, тогорічні витрати на вирощування кукурудзи були еквівалентні половині отриманої врожайності. Враховуючи цьогорічну ціну на кукурудзу та воду, підрахунок витрат і прибутковості поки що важко провести.

         Соняшник — не менше ніж 4 т/га.

Ми вже говорили, що в господарстві основним обробітком ґрунту під соняшник є оранка. Адже цю культуру висівають лише на полях після кукурудзи (якщо вирощують на полях зі зрошуванням), де залишається велика кількість пожнивних решток. Для компенсації азоту, який витрачається у процесі розкладання великої кількості пожнивних решток, по мерзлоталому ґрунту вносять КАС 32 із нормою 60–70 кг/га азоту в діючій речовині.

 

 

Висівання виконують у першій декаді квітня (теж сівалкою точного висіву). Використовують гібриди тільки виробництва Pioneer. Одночасно із висіванням уносять сульфоамофос із нормою 150 кг/га. Норма висіву соняшнику — 60 тис./га. Для захисту посівів від бур’янів застосовують гербіцид Примекстра Голд. У фазі десяти листків проводять обробку рослин культури бором і фунгіцидом. Перед цвітінням — ще одна обробка фунгіцидом. Як і на кукурудзі, до фази десятого листка в соняшнику вносять за допомогою культиватора КРН 20–30 кг азоту в діючій речовині (аміачна селітра).

Через розвинуту кореневу систему соняшник потребує менше додаткової води для формування врожаю. Всього за вегетаційний період соняшникові посіви поливають тричі — з нормою 600 м3/га. Перший полив виконують у фазі «зірочки», другий і третій — до та після цвітіння культури відповідно. В заліку середня врожайність соняшнику становить не менше як 4 т/га.

          iControl.

Загалом у господарстві працюють чотири дощувальні машини, три з яких — компанії Western, які були придбані за останні три роки. Разом із надійністю, простотою в експлуатації самої техніки та професійністю дилерів, у господарстві також відзначають технологічність та інноваційність обладнання. «Всі машини можна без проблем підключити до системи дистанційного керування та контролю виконання технологічного процесу iControl. Упродовж одного року ми навіть спробували її в дії.

 

 

Але змушені були відмовитися від неї, адже ще однією проблемою зрошування є крадіжка обладнання. Тому постійна наявність оператора або охорони на полі просто необхідна. Щодо контролю виконання технологічного процесу: площа поливних земель нашого господарства відносно невелика, тож усі процеси нам поки вдається контролювати без залучення допоміжної техніки. Звісно, зі збільшенням кількості машин ми використовуватимемо систему контролю. На сьогодні ж витрачати кошти на можливість дистанційного керування та контролю машин і, відповідно, на заробітну плату операторові та охоронцю вважаю недоцільним», — говорить Олександр.

 

 

 

Докладно про зрощувальне обладнання